This is the kind of dystopian satire that you read wondering, "oh my, can this get any more absurd and horrifying"? I do admit to getting very bogged down in the middle and even considering not finishing it (so many books, so little time) but I stuck through it and I'm glad I did. Although this book is similar in some ways to others I have already read, I like to be reminded of the horrors of a totalitarian state every so often.

Very Kafka, so I liked it. La reseña completa después, pero ese es el adelanto.

A haunting, and highly relevant, look at how an authoritarian government can take control and turn people against each other. Timely.

A sad, contemplative, pain-ridden story of living under a totalitarian regime in the early days of that regime.

This is only scifi because it is a dystopia that hasn't happened in this exact way, and there's a torture scene that I don't know how that happened. Otherwise, this will feel very contemporary.

Spoiler

body horror (gun wound), torture, sexism, religion, war, governmental oppression, loss of a loved one

I listened to this at a time when my comprehension skills were not at their highest, so I will only give impressions, which is that it was...sad and raw, but I don't know it moved the dial for me in any direction. But that could also be the circumstances under which I read.

цьогорічний серпень – місяць перекладних письменниць, корисний зокрема списками, які з'являються на розмаїтих книжкових сайтах (і які часом настільки неконформні, що не містять навіть згадок про елену ферранте). власне, у якомусь із тих списків – чи й у кількох одразу – і знайшлася "черга" басми абдель азіз, тужна й гарна антиутопія єгипетського походження.
кафка всміхається читачам уже з назви роману: так, це текст про чергу, яка нікуди не рухається, казка про ідеальну бюрократію. навряд чи багатьом дано написати двісті сторінок про стояння в черзі так, щоб від них не хотілося відриватися, але тут нам усім пощастило з авторкою.
дія відбувається в неназваному місті, де нещодавно провалився заколот проти влади, тож тепер на його мешканців чекають іще суворіші правила й іще вигадливіші вимоги. одна з них – отримувати дозволи практично на всі дії у брамі (себто Брамі). без санкції брами неможливо влаштуватися на роботу, полікуватися, навіть їжі купити – поступово сфери її контролю розповзаються все ширше. це, звісно, проблема, але тільки та менша; справжня ж полягає в тому, що після ще одного невдалого повстання брама більше не відмикається, щоби впустити прохачів. зате всі допоміжні інститути – будки вахтерів і охоронців, військо і поліція, газета "правда", де публікуються нові укази брами, та телеканал, на якому їх транслюють, – прекрасно собі функціонують. і люди, яким нічого робити, крім як чекати на милість брами, вишиковуються перед нею в чергу, що розповзається на багато кілометрів і місяців.
басма абдель азіз робить річ, якої я, здається, ще не бачила в антиутопіях. зазвичай автори, якщо вже відмовляються від постаті якогось великого брата, замінюють його на загальні концепти типу корпорацій, тотального стеження абощо, теж людські за своєю суттю. натомість у "черзі" влада цілковито знеособлена, але разом із тим конкретна й незворушна, як сили природи. і, може, саме тому за протистоянням персонажів і брами так безнадійно сумно спостерігати – що ж удієш проти катаклізму.